русский     українська
Программы
Программы ABBYY

Олекса Петрович Стороженко

Олекса Петрович Стороженко
| Еще
Краткая информация об авторе ПЕРСОНАЛЬНЫЙ САЙТ АВТОРА

Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 р. в селі Лисогори Борзнянського повіту (тепер Ічнянського району) на Чернігівщині в родині дрібного поміщика, відставного армійського офіцера. Старовинний козацький рід Стороженків відомий ще з XVII ст.; про його представників Йдеться в універсалах гетьманів та Генеральної військової канцелярії XVIII ст. Предків письменника знаходимо серед прилуцьких полковників, ічнянських та повстинських (Лубенського полку) сотників. Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської армії, зокрема батько письменника Петро Данилович Стороженко вісімнадцять років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі Й здобутті Хотина І787 р.

Дитячі роки письменника минули в містечку Великі Будища Зіньківського повіту на Полтавщині. Спочатку хлопець одержав домашню освіту, а потім навчався у "благородному пансіоні" при Слобідсько-Українській губернській гімназії в м. Харкові. З виданого О. Стороженкові атестату видно, що в гімназії він вивчав російську, французьку, німецьку, латинську мови, російську словесність, загальну та російську історію, географію і виявив "превосходные", "хорошие", "изрядные" і "достаточнне" успіхи.

Пам'ятною для О. Стороженка була зустріч з молодим М. Гоголем, яка сприяла формуванню естетичних смаків письменника і його художнього обдарування. Про цю зустріч, яка відбулася на Полтавщині десь у 20-х рр. XIX ст., О. Стороженко розповів з багатьма цікавими подробицями в своєму есе "Спогад" ("Отечественные записки", 1859, кн. 4). З твору постає виразний образ Гоголя, тоді ще вихованця Ніжинської гімназії вищих наук. О. Стороженко яскраво змалював деякі риси майбутнього славетного письменника - його вміння спостерігати, схоплювати характерне в зовнішності і жестах людей, влучно копіювати, захоплення дотепністю і гостротою мови українського селянина, поетичне сприйняття рідної природи Юному М. Гоголю однаково притаманними були хлоп'ячі вибрики і серйозність у ставленні до життя. Оповідач дивувався, що наступного після зустрічі дня замість пустуна побачив у садку замисленого хлопця, який у полоні роздумів щось занотовував до записника. Микола пояснив співрозмовникові, що пишуть не тому, щоб змагатися з

кимось, а тому, що душа прагне поділитися почуттями.

Зображені О. Стороженком епізоди цієї зустрічі, численні конкретні реалії, які увиразнюють портрет майбутнього автора "Ревізора" І "Мертвих душ", неодноразово використовувалися біографами М. Гоголя.

З 1824 р., впродовж майже тридцяти років, перебуваючи на військовій службі, О. Стороженко пройшов шлях від унтер-офіцера в кінно-єгерському до поручика в драгунському полку, а згодом став старшим офіцером у штабі кавалерійського корпусу. Здебільшого служив на Україні І, виконуючи різноманітні доручення, зокрема пов'язані з відбором коней для армії, нерідко переїжджав з однієї місцевості в Іншу, завдяки чому добре вивчив життя і побут селянства на Південній Україні, зустрічався з колишніми січовиками, почув перекази та легенди про Запорозьку Січ. Цей життєвий матеріал ліг в основу багатьох творів О. Стороженка.

Письменникові довелося брати участь у кількох воєнних кампаніях російсько-турецької війни 1828-1829 рр., у придушенні польського повстання 1831 р., в поході 1849 р. в Угорщину; він був контужений.

О. Стороженко, перебуваючи в походах, завжди виявляв глибоке зацікавлення життям народу, його сучасним та минулим, швидко знайомився з людьми, умів розмовляти з ними, слухати їх. Поетичність його натури, щирий гумор, дотепність Імпонували співрозмовникам, і від них він чув різні легенди та бувалыцини. Його око швидко помічало найсуттєвіше в людях, а пам'ять фіксувала особливості оповіді, різноманітні барви та інтонації. Тому оповідання та нариси О. Стороженка нагадують усні розповіді, часом вони дуже схожі на переказані народом історичні події. Це реальне переплелося з фантазією багатьох оповідачів.

У 1850-1863 рр. О. Стороженко служить чиновником для особливих доручень при київському генерал-губернаторі Д. Бібікові. Служба змушувала Його не раз виїжджати на Київщину, Волинь, Поділля, Полтавщину, в Таврію і до інших губерній. Сучасники згадували, що практика слідчого, яка припадає на цей період його життя, захоплювала О. Стороженка. "Розкрити злочин, писав він, дає мені величезну насолоду; цим я й буваю цілком винагороджений за свою працю".

1857 р. на сторінках російських журналів та газет з'являється Ім'я О. Стороженка як автора роману з української старовини XVIII ст. "Братья-близнецы" та низки оповідань, в основу яких покладено українські народні повір'я. З 1861 р. він стає відомий і як український письменник: його твори друкуються в журналі "Основа" та окремими виданнями. А 1863 р. у Петербурзі виходять "Українські оповідання" в двох томах, які О. Стороженко написав ще в 50-х рр. І лише тепер зміг їх опублікувати.

У 1864 р. О. Стороженка перевели у м. Вільно в розпорядження генерал-губернатора т. зв. Північно-Західного краю - відомого своєю жорстокістю М. Муравйова. Ця служба позначилася на белетристично-публіцистичних творах письменника, опублікованих у реакційному "Вестнике Западной России": вони були тенденційно спрямовані проти польського національно-визвольного руху початку 60-х рр. Тогочасна критика слушно вказувала, що літературна діяльність О. Стороженка цього періоду позначена "ультраросійським" впливом та "чисто поліцейськими поглядами" на польський визвольний рух

Вийшовши у відставку 1868 р. в чині дійсного статського радника, О. Стороженко останні роки життя провів на хуторі поблизу м. Бреста (Білорусія). Тут він виконував обов'язки брестського повітового предводителя дворянства і голови з'їзду мирових посередників. Письменник ретельно займався садівництвом, любив полювати і рибалити. Одягнений в український одяг, з пишними козацькими вусами, всією своєю поставою нагадував тих запорожців, яких змалював у своїх творах. Був енергійною людиною з міцним здоров'ям і силою, за власним свідченням, "згинав двогривеннІ і носив на гору десять пудів", хоч в останні роки все частіше давалася взнаки давня контузія. Багато часу О. Стороженко віддавав грі на віолончелі, малював і ліпив і був навіть нагороджений медаллю Академії мистецтв.

Осінніми та зимовими вечорами полюбляв бувати в колі знайомих, вести розмови про літературні новини, дотепно розповідати про пережите. Читав на вечорах розділи з ненадрукованої повісті "Марко Проклятий". Чимало часу віддавав своєму "последнему сказанню" - публіцистичному роману „Былое, не минувшее", який так і не був опублікований, а рукопис його загубився. В останній рік життя О. Стороженко постійно листувався з одеським книговидавцем В. І, Білим щодо завершення повісті "Марко Проклятий" і ЇЇ видання. В листах до нього письменник надіслав гумореску "Вивів дядька на сухеньке", дві байки та уривок із давно написаного вірша.

До смерті письменника спричинилася прикра пригода. Повертаючись одного разу пізнього жовтневого вечора додому, О. Стороженко впав з кладки в холодну воду, пошкодив ногу, простудився і незабаром, 18 листопада 1874 р., помер. Поховано письменника на міському кладовищі в Бресті.


Стороженко Олекса Петрович: книги автора

Скарб О. Стороженко свободный доступ

Здавна люди замислювалися над тим, що таке щастя. Історія Павлуся показує, що безділля і ситість — це ще не щастя. Не може бути щасливою та людина, котра не зігріває своїм теплом інших, безцільно й безглуздо проживає свій вік. Хоч і таланило в...

Пользователи Bookland уже спасли 6626 деревьев!

Покупайте электронные книги и спасайте деревья, которые могут быть уничтожены для того, чтобы изготовить из них бумагу.

Вместе мы сохраним множество красивых древьев!ПОДРОБНЕЕ ОБ ИГРЕ